"Син вітру" forever
"Син вітру" forever
В цій статті мені хочеться розповісти одразу про дві події у світі літератури та кіно. Про публікацію останнього твору Юрка Покальчука на сторінках журналу «Кур’єр Кривбасу» – «Син вітру» та про новий фільм для підлітків «Магічна книга», який поставила молодий режисер Вселена Крилова (Світла).
Об’єднує ці, здавалося би, дуже різні за формою та жанром, твори думка про те, яким чином у нашому світі є можливим відрізняти добро від зла, світле від темного.
«Син вітру» Юрка Покальчука – це друга книга, продовження його більш раннього твору «Озерний вітер», котрий вже двічі побачив світ. В цьому творі Покальчук звертається до давніх волинських та древлянських легенд, його герої наділені неабиякими здібностями, знаходять спільну мову з природою, дітьми ліса та води, вітрами. Але основна ідея, якою пройнятий як перший твір, так і його продовження (в останньому це питання постає навіть гостріше) – це вміння відокремлювати добре від злого. Недарма Злен на сторінках «Сина вітру» заявляє, що, якби не було його, то люди не навчилися б відрізняти добре від злого.
Ось як характеризує цей твір брат покійного письменника Олег Покальчук: «Син вітру» належить до тих творів Юрка Покальчука, які без перебільшення можна назвати втіленням його життєвої філософії. Драматизм появи й розвитку сюжету другої книжки в тому, що Юрко збирався всерйоз повернутися до цього стилю в літературі. Якось я переповів йому розповідь знайомого кінорежисера Юрія Терещенка про зйомки фільму в житомирських лісах, де група надибала могили наших з Юрком предків серед тих джунглів. Розповідь моя дуже Юрка захопила, і дія другої книги мала відбуватися саме на тих старовинних древлянських землях. Ми говорили про те, що друга книга має збалансувати першу, «волинську», щонайменше топографічно, а увага до батьківського генеалогічного дерева виправить його кармічний дисбаланс. Бо Юрко Покальчук усе життя досліджував та висвітлював наш рід по материнській лінії і останній рік життя відчував дискомфорт від такої однобокості.
«Син вітру», заключні сторінки якого він додиктовував до останнього дня
дочці Оксанці, – це спроба глибинної реконструкції себе в умовах, коли духовний
світ, яким його знав автор, уже кілька разів загинув. Це і стара тема
«внутрішньої еміграції», про яку ми з ним говорили ще в 1970-х. Герой «Сина
вітру» – це той самий персонаж із творів «самотнього покоління» американської
прози 1960-х, про яке Юрко написав дисертацію. Це пращур селінджеровського
Холдена Колфілда, «блукалець дхарми» Керуака, його дух у віршах Лоуренса
Ферлінгетті та Алена Джінсберга». Фільм «Магічна книга», який знято за мотивами роману Неза та Лани Світлих
(Назіпа Хамітова та Світлани Крилової), теж містить в собі одну з найголовніших
ідей, про яку ведеться і на сторінках книги: яким чином відшукати шлях до себе
справжнього, як перемогти «внутрішню тінь» аби не зрадити любові та добру,
якими наділено всіх людей від народження.
Колись блідий чарівник Норст зрадив своє кохання тому,що прислухався до
голосу «внутрішньої тіні» й довгі роки блукав лабіринтами зла. «Внутрішня Тінь,
– каже Вселена Крилова, – це персоніфікований образ негативних людських рис:
роздратування, гніву, образи, ненависті, ревнощів, заздрості тощо, які можуть
вселитися в людину й керувати навіть її життям. У фільмі ми демонструємо
можливість позбутися Внутрішньої Тіні й як результат – людина отримує
пробудження в собі справжньої особистості. Це відбувається за допомогою любові
та світла, які присутнь в кожному з нас». Фільм «Магічна книга» вже отримав диплом лауреата Бердянського фестивалю
дитячого та юнацького кіно, а також приз глядацьких симпатій Міжнародного
Коктебельського молодіжного кінофестивалю. Якщо додати до цього, що картину
було знято за рекордно короткий час й витрачено мінімальні кошти, завдяки тому,
що над її створенням працювала невеличка, але дуже дружна команда, в котрій
кожен мав виконувати справи за кількох людей (один з таких «універсальних»
людей – це продюсер фільму і він же виконавець однієї з головних ролей Тікі –
Андрій Бородин, і це ще далеко не весь перелік його «ролей» під час роботи над
створенням фільму!), то можна привітати дитячу та юнацьку аудиторію українських
глядачів з тим, що нарешті для них з’явився ще один фільм, котрий хоча й доволі
скромними засобами (спец ефекти та казкові дракони, сподіваємося, з’являться у
ньому в майбутньому, в білш розширеній версії), але пропагує найголовніше –
шлях до добра та світла. Анна ЛОБАНОВСЬКА "Високий Замок", 9 лютого 2011